МИКОЛА ЛЮДКЕВИЧ

 

МИКОЛА ЛЮДКЕВИЧ

*** ДИТЯЧА РАПСОДІЯ (ТРИПТИХ) ***



 

         І.


Заглядає дитинство в шибку пам’яті сивою казкою,
Пірамідами втрат позначає до вічності шлях.
І сусідка білява, моя перша на світі симпатія,
Із глибин невідомості несподівано в спогад прийшла…

Біля ока стоїть вічно юне пасовисько наше,
Ми, мандруючи книгами, готували уроки при дні.
Я потайки зірвав і вручив їй букетик ромашок –
Зашарілась на мить й якось дивно всміхнулась мені…

І зненацька – о, Боже! – так невміло мене пригорнула!
Дешевенька спідничка в’юнилась навколо колін…
Теплих губ вишиття… Несміливо палкий поцілунок
Спалахнув метеором, наче долі спішив навздогін…

Хіба думати міг я тоді про якусь географію,
Коли очі навпроти так блакитно співали пісні?!
Шаленіли мусони… Десь далеко (На березі Африки?..)
А в дитячій душі поцілунок отой шаленів!

Гнали ми череду, бо вже сонце влягалося спатоньки,
На чумацький свій шлях місяченько в’їжджав на коні.
Так божественно йшла моя перша на світі симпатія
І ромашкам звіряла сподівання свої потайні…

            ІІ

…Міріади думок пролітали пронизливим вихором.
Біля дошки стою – і тривога у грудях пече.
Втекла в п’яти душа – із цієї халепи не вирватись.
Посміхаюся гірко: що ж, від долі таки не втечеш.

Неминучість сувора заручилася вироком вчительки.
Дзвінко тиша бриніла, бо у класі – мовчанка німа...
– Отакої! – всміхнулась. – Як це ж ти примудрився не вивчити?
Є поважна причина? – Ні, причини у мене нема…

Ну, не міг я признатись, що причина та … зветься Надійкою…
І причина поважна – оченят божевільна блакить…
Тихий скрегіт пера – і розкішною першою двійкою,
Мов червоним вінком, мій щоденник прикрашено вмить.

В серці кішки шкребли – я примусив себе усміхатися…
Боже, як гонорово біля неї за парту сідав!
Заніміла від подиву моя перша на світі симпатія,
Загадково дивилася, ледь прикривши рукою вуста.

Запитала очима: «Що з тобою, мій милий бешкетнику?..»
«А сама здогадайся…», – ніжно глянув в затаєну синь…
І, мабуть, здогадалась, бо заграла усмішка веселкою,
І блакитний промінчик в моїм серці притулку просив.

Я щоденника з двійкою урочисто тримав перед мамою.
Дивно радість і страх намагались знайти компроміс…
Мама лиш посміхнулась і так хитро на мене поглянула:
«І що ж то за причина, що відмінник мій двійку приніс?...»

А причина білява по подвір’ї сусідському бігала,
Заливала блакиттю принишкле осіннє село…
Ми були ще дітьми і тоді ще кохання не звірили,
А коли спохопились – травою воно поросло.

Ще дитинство блакитне тільки-но наливалося колосом,
Ще сполохана юнь не спізнала – до болю! – розлук.
Хизувалися двійками – за учнівським неписаним кодексом,
Коли стежку губили у складних лабіринтах наук…

        ІІІ

Біля школи три клени жебоніли зеленими шатами,
Тихим вальсом прощальним вечір нам майбуття ворожив.
Чарівна – як ніколи! – моя перша на світі симпатія
Білим танцем благала: «Якщо любиш, то так і скажи…»

І безжальні Амури розкидались отруйними стрілами…
О, наївність дитяча, я признатись боявся й собі!
Тисячі теорем поголовно рясніли п’ятірками,
Головну ж теорему я, здається, на двійку довів…

Павутиння надій ще не раз обпікалося ватрами,
Листопадами мрій нам зозуля лічила літа.
Лиш бешкетниця-доля розгубила нас в різних галактиках:
Вона – десь в Оріоні, я – свою Андромеду шукав…

Як тоді шаленів білий травень акордом акації!
Ніжний марш Мендельсона – наче похорон страчених мрій…
З іншим йшла під вінець моя перша на світі симпатія,
Милий докір зронила голубінь з-під зволожених вій…

Розуміє душа: ні, дитинство ніколи не вернеться.
І сусідку біляву вже не кличуть у сни солов’ї.
Лиш за колапсом днів милі двійки в пожовклих щоденниках
Натякають прозоро на постійну присутність її…

 

21. 12. 2006 р.



Обновлен 01 янв 2016. Создан 09 окт 2015



  Комментарии       
Всего 1, последний 1 мес назад
kpr 05 окт 2018 ответить
Такі історії в дитинстві чи юності траплялись, звісно, багато з ким..
Але чи маємо багато ТАКИХ ТВОРІВ???
Як барвисто передано почуття, яке багатство метафор, епітетів та інших поетичних "інструментів"!
І все це "одягнуто" в таку складну форму!
Воістину на цьому триптиху можна вчитися майстерності молодим поетам.
Напевно натхнення з Неба під час творення цього шедевру спливало таким широким і щедрим струменем! (Було б цікаво довідатись від автора, як воно було насправді.)
Треба би якось популяризувати цей твір. Знаю, що в автора є й інші, варті широкої уваги.
Миколо, виймай їх із шухляд і виставляй на Світ Божий, хай ще хтось потішиться Твоїм талантом!
Вірніше, Божим даром, а його ж, як відомо, гріх тримати закопаним!. "Годинничок" же ж цокає невпинно і, здається, все швидше – треба встигнути найголовніші речі...
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником